ІІ ступінь. На цій стадії виявляються більш серйозні когнітивні порушення та розлади рухових функцій. Головні болі стають більш частими та тривалими, з'являються шум у вухах, тремор голови та рук, спостерігаються порушення слуху, зору, координації.

Що таке деп 1 2 ступеня?

Дисциркуляторна енцефалопатія: що це таке, симптоми 1–2 ступеня, лікування Дисциркуляторна енцефалопатія (ДЕП) – Порушення роботи головного мозку, що формується на тлі недостатнього кровопостачання органу.

Чим можна лікувати дисциркуляторну енцефалопатію?

Методи лікування дисциркуляторної енцефалопатії Для усунення причин порушення кровообігу використовують препарати, що стабілізують артеріальний тиск, коригують рівень глюкози у крові, знижують холестерин. Також необхідно налагодити гемодинаміку, запобігти кисневому голодуванню клітин головного мозку.

Що таке дисциркуляторна енцефалопатія 2 ступеня змішаного генезу?

Дисциркуляторна енцефалопатія – Хронічний ураження нервової тканини мозку, причиною якого є порушення кровообігу. Це прогресуюча патологія.

Чи можна працювати за дисциркуляторної енцефалопатії?

Пацієнти з прогресуючою дисциркуляторною енцефалопатією не можуть працювати у нічний час доби, також протипоказано виконання професійних обов'язків в умовах високого рівня напруженості праці, гарячих та токсичних цехах, також може бути заборонено тривале переміщення пішки та напружена напруга.

Чим небезпечна дисциркуляторна енцефалопатія 2 ступеня?

II ступінь. На цій стадії проявляються більш серйозні когнітивні порушення та розлади рухових функцій.Головні болі стають більш частими та тривалими, з'являються шум у вухах, тремор голови та рук, спостерігаються порушення слуху, зору, координації.

Чи можна вилікуватись від дисциркуляторної енцефалопатії?

Дисциркуляторну енцефалопатію не можна вилікувати. Це хронічне захворювання, пов'язане з відмиранням множини дрібних ділянок головного мозку.

Які пігулки пити при дисциркуляторній енцефалопатії?

Перевага надається індивідуальному підбору лікарських коштів із наступних основних груп:

• інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ);
• антагоністи рецепторів підтипу I ангіотензину ІІ;
• антагоністи кальцію;
• діуретики;
• β-блокатори;
• блокатори α1-адренергічних рецепторів;